Інформація для учнів

1. Щиро й доброзичливо стався до всіх однокласників. Умій поважати їх, бачити позитивні сторони людей, будь привітним і щедрим  
    на схвалення.
2. Виявляй щиру, безкорисливу зацікавленість до всіх однокласників.
3. Будь відвертим у стосунках. Якщо тобі щось не подобається, знайди в собі сили та сміливість відкрито заявити про це.
4. Не нав’язуй своєї думки товаришам. Дай їм самим дійти потрібного висновку.
5. Доводячи щось іншим, ясно, точно і аргументовано викладай свої думки. Але якщо ти помилився, відкрито визнай це перед
   однокласниками.
6. Зміцнюй у товаришів віру у себе. Тоді у них виникне бажання самовдосконалюватися, що піде на користь і їм і класу.
7. Не висміюй своїх товаришів.
8. Завжди виконуй обіцянки.
9. Не чекай, коли тебе покличуть на допомогу, намагайся прийти сам.
10. Допомагай і захищай тих, хто слабший за тебе.
11. Не вважай себе всезнайкою і не вихваляйся оцінками, вміннями перед іншими. Це призведе лише до неприйняття і відчуження.
12. Перш, ніж когось осуджувати, спробуй виявити причини негативного вчинку. Поведінки тощо.
     Критикувати і осуджувати вміє кожен, а зрозуміти людину і допомогти їй виправити свою помилку – дано не багатьом.
13. Перед тим, як висунути вимоги іншим, висунь їх собі.
14. Шануй думку товаришів. Якщо виникає суперечка, намагайся уникати категоричності і висловлювань на кшталт: «Це все 
     дурниці!». Так ти  викличеш лише роздратування і бажання зробити навпаки.
15. Роби внесок у спільну справу. Тільки спільними зусиллями можна досягти мети.
16. Виявляй ініціативу, бери активну участь у колективних справах.
17. Спробуй завоювати авторитет серед однокласників. Сьогоднішніми справами, а не колишніми заслугами.

Для встановлення оптимальних взаємин між людьми, особливо в трудовій діяльності і побуті, велике значення має культура спілкування. Ми часто в повсякденному житті пов'язуємо ті чи інші вчинки, звички людей з їхнім характером, а оскільки характер особистості формується в процесі її діяльності, спілкування з іншими людьми, то багато тут залежить від рівня культури спілкування.

Культура спілкування передбачає наявність таких рис характеру, як терпимість, доброзичливість, повага до людей, тактовність і чемність. Ці риси характеру виховуються в людині з дитинства. Моральні якості людини, рівень її культури оцінюються вчинками стосовно інших людей.

Про культуру спілкування можна судити на основі вміння володіти власними емоціями, стримувати їх. У спілкуванні людина завдяки емоціям регулює свою поведінку і співвідносить її з поведінкою інших людей. Здатність співвідносити свою поведінку з конкретними умовами, наявність почуття міри у взаєминах, тактовність - запорука нормальних взаємин.

У діяльності лікарів особливо велике значення в процесі спілкування з хворим має вміння співпереживати і співчувати, додавати йому оптимізму, віри у власні сили, у видужання. Абсолютно неприпустимим у спілкуванні з хворою людиною є прояв байдужості. Із справжньою культурою спілкування несумісний прояв таких рис, як егоїзм, заздрощі, марнославство.

У будь-якому оточенні існує стандартний образ людини як представника певної національної, соціальної, професійної та інших груп. Важливою рисою культури людини є вміння вступати в спілкування з іншими людьми без упередженості.

Ми постійно оцінюємо себе та інших людей. У кожного з нас складаються свої переконання в тому, якою має бути людина. Але той, хто володіє культурою спілкування, не нав'язує своїх звичок, смаків іншому.

На характер взаємин між людьми впливають уміння і навички спілкування, особливо здатність людини змінити свої перші враження про співбесідника, які іноді формуються за зовнішніми даними (манера поведінки, культура мовлення, одяг, зачіска). Перше враження може виявитися помилковим, бо інформація обмежена тільки тим, який вигляд має людина.

Для культури спілкування велике значення мають вихованість людини, її делікатність, такт, уміння враховувати почуття і настрої інших, привітність і доброзичливість.

Культура спілкування людей у різних ситуаціях ґрунтується на дотриманні певних правил, що їх виробляло людство протягом тисячоліть. Ці правила визначають форми спілкування, регламентовані суспільством, і мають назву етикет. Він містить як технічні аспекти спілкування, тобто правила, що стосуються лише зовнішнього боку поведінки, так і принципи, невиконання яких тягне за собою осуд і навіть покарання. Багато правил етикету стали невід'ємними елементами культури спілкування.

Зовнішній бік ділових стосунків регламентує службовий етикет. Так, складовими медичного етикету є: дотримання правил хорошого тону, правил благопристойності, відповідного зовнішнього вигляду (чистота одягу, білий, гарно випрасуваний халат і шапочка).

Людина, яка володіє справжньою культурою спілкування, виявляє її всюди: на роботі, на відпочинку, в сімейному колі і громадських місцях. Уміння людей передавати свої думки і почуття іншим людям, уміння не лише говорити, а й слухати, виявляти розуміння і доброзичливість, співчуття і увагу складають культуру повсякденного спілкування.

Дейл Карнегі у книжці "Як здобувати друзів і впливати на людей" дає такі рекомендації: "Намагайтеся, щоб ваш співбесідник говорив більше, ніж ви; будьте добрим слухачем. Заохочуйте інших розповідати вам про себе; ведіть розмову в колі інтересів вашого співбесідника".

Справжню культуру міжособистісних стосунків визначають етичні норми поведінки особистості У повсякденних стосунках з іншими людьми в процесі спілкування велику роль відіграють самооцінка особистості, концентрація уваги, здатність людини стати на позиції партнера.

Однією з важливих характеристик є самооцінка, тобто уміння оцінити себе, свою діяльність, своє місце в групі і своє ставлення до інших. Самооцінка дає можливість людині аналізувати свої дії і вчинки. Вона залежить від вихованості і культури.

Спілкування людей починається із сприймання одне одного. Спілкування буде розвиватися ефективно, якщо перше враження викликає почуття симпатії. У випадку антипатії можуть виникнути психологічні бар'єри в спілкуванні. В будь-якому разі спілкування має будуватися з урахуванням індивідуальних особливостей і особистісних рис тих, хто спілкується.

Насильство в сім’ї – будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї стосовно іншого її члена, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і завдають йому моральної шкоди,його фізичному чи психічному здоров’ю.

Фізичне насильство в сім’ї – умисне завдання одним членом сім’ї іншому побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести або призвело до смерті постраждалого, порушення фізичного або психічного здоров’я, завдання шкоди його честі та гідності.

              Фізичні ознаки насильства:

·        зовнішні ушкодження (відбитки пальців, паска, сліди цигарок тощо);

·        ушкодження внутрішніх органів і кісток, які не є наслідком нещасних випадків.

Психічні ознаки насильства:

·        боязнь фізичного контакту з дорослими;

·        намагання приховати причину травми;

·        нічні кошмари і страхи;

·        самотність, відсутність друзів;

·        негативізм, агресивність, жорстоке ставлення до тварин;

Сексуальне насильство в сім’ї – протиправне посягання одного члена сім’ї на статеву недоторканість іншого, а також дії сексуального характеру стосовно до неповнолітнього члена сім’ї.

Фізичні ознаки сексуального насильства:

·        ушкодження статевих органів;

·        захворювання, що передаються статевим шляхом;

·        вагітність.

Психічні ознаки насильства:

·        нічні кошмари і страхи;

·        депресія, низька самооцінка;

·        невідповідні вікові сексуальні ігри і знання про сексуальну поведінку;

·        намагання повністю закрити своє тіло;

·        ексгібіціонізм;

·        проституція.

Психічне насильство в сім’ї – насильство, пов’язане з впливом одного члена сім’ї на психіку іншого шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими перший навмисно спричиняє емоційну невпевненість, нездатність захистити себе та може завдавати і завдає шкоди психічному здоров’ю.

Ознаки психічного насильства:

·        затримка фізичного і розумового розвитку дитини;

·        постійний сумний вигляд;

·        енурез, нервовий тік;

·        різноманітні соматичні захворювання;

·        неспокій, тривожність;

·        порушення сну;

·        тривалий пригнічений стан;

·        агресивність;

·        схильність до усамітнення;

·        невміння спілкуватися.

Економічне насильство в сім’ї – умисне позбавлення одним членом сім’ї іншого житла, їжі, одягу та іншого майна або коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного або психічного здоров’я.

Ознаки економічного насилля:

·        відсутність адекватних віку і потребам дитини їжі, одягу, житла, медичної допомоги, освіти;

·        викрадання їжі;

·        санітарно-гігієнічна недбалість;

·        хворобливість;

·        агресивність.

Жертва насильства в сім’ї – член  сім’ї, який постраждав від фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства з боку іншого члена сім’ї.

Запобігання насильству в сім’ї – система соціальних і спеціальних заходів, спрямованих на  усунення причин і умов, які сприяють вчиненню насильства в сім’ї, припинення насильства в сім’ї, яке готується або вже почалося, притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні насильства, а також медико-соціальна реабілітація жертв насильства в сім’ї.

Захисний припис – спеціальна форма реагування служби дільничих інспекторів міліції та кримінальної міліції у справах неповнолітніх щодо жертви насильства в сім’ї, яким особі, що вчинила це насильство, заборонено вчиняти певні дії стосовно жертви насильства в сім’ї.

«Любов виникає з любові: коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю»

Григорій Сковорода

Толерантність передбачає всього лише нормальні цивілізовані стосунки між людьми, усвідомлення того, що світ і соціальне середовище багатомірні, а, отже, і погляди на цей світ різні, вони не можуть і не повинні зводитися до одноманітності або бути на чиюсь користь.

Старше покоління та й люди середнього віку добре пам’ятають, що ще років 15-20 тому ніде не чутно було слова «толерантність», його тоді майже не вживали. Хоча це слово досить старе і означало колись «терпіння». Сьогодні все інакше – це слово постійно на слуху, на вустах.

З кожним днем світ жорстокішає. Непоодинокими стають акти нетерпимості, насильства, тероризму, агресивного націоналізму, расизму, антисемітизму та дискримінації щодо національних, етнічних, релігійних і мовних меншин, біженців, робітників-мігрантів, іммігрантів та соціально найменш захищених груп у суспільстві. Почастішали також акти насильства та залякування щодо окремих осіб, які реалізують своє право на свободу думки і висловлювання переконань. Спостерігається зростання сепаратизму та екстремізму. Особливо це становить загрозу дитячому та молодіжному середовищу, оскільки в цьому віці психіка ще не зміцнилася, в дитини відсутній життєвий досвід. Не завжди діти можуть відрізнити, які моральні цінності їм нав’язують. Взаємна нетерпимість, злоба, агресивність все частіше притаманні дитячому та молодіжному середовищу.

Значною мірою в цьому винні засоби масової інформації та соціальне оточення дітей та підлітків.

Ось яку «дієту» для тих, хто хоче стати толерантним, розробили психологи:

понеділок: розмовляючи з людьми, дивитись їм в очі, привітатися з усіма;

вівторок: намагатися не нав'язувати нікому свою волю;

середа: зробити для когось добру справу так, щоб він не здогадувався, що добро йде від вас;

четвер:не виявляти до іншого такого відношення, яке ви не хочете відчути до себе;

п'ятниця: намагатися добре виглядати, говорити з усіма тихим голосом;    

субота:записати 5 позитивних якостей, що характеризують вас і вашого друга;

неділя: знайдіть 3 привода, щоб сказати «спасибі» вашим близьким.

Завжди є привід комусь сказати «спасибі». Завжди є поруч хтось, хто потребує співчуття. «Співчуття править світом» вчить давньоіндійське прислів'я. «Чим достойніша людина, тим більшій кількості істот вона співчуває»,–стверджував великий філософ Ф.Бекон.

                     Міністерство освіти і науки України повідомляє, що під час пандемії COVID-19 життя мільйонів українських дітей тимчасово                 обмежується домівками і гаджетами, діти не знають як самостійно розв’язати певні супутні небезпечні виклики.         

За і        інформацією громадської організації “Ла Страда – Україна” Національна дитяча гаряча лінія з початку запровадження в Україні                 карантину  прийняла понад 4 тисячі звернень від дітей, підлітків, а також запитів дорослих щодо дітей. Більшість звернень тісно               пов’язані з поширенням пандемії COVID-19 та стосуються насильства і жорстокого поводження з дітьми у родинах (40 % від                       загальної кількості звернень), проблем із психологічним здоров’ям дітей (20 % від загальної кількості звернень), ризиків, з якими               дітьми зустрічаються в Інтернеті (20 % від загальної кількості звернень) тощо (лист МОН від 19.05.2020 №6/645-20 ).                                      Завдячуючи підтримці Міністерства освіти і науки України (лист МОН від 22.04.2020 №1/11-2912) Представництво дитячого                 фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні надало фінансову допомогу щодо збільшення робочого часу Національної дитячої гарячої лінії,                   діяльність якої забезпечує ГО “Ла Страда – Україна”. Наразі Національна дитяча гаряча лінія надає консультації у телефонному                 та онлайн-режимах у будні з 12.00 до 20.00: короткий номер 116 111 (безкоштовно з мобільних телефонів),                               0 800 500 225 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів). Консультують психологи, соціальні педагоги,                     соціальні працівники та юристи.

                       Національна дитяча гаряча лінія – важливий і дієвий інструмент захисту прав дитини, допомоги дітям, які наражають на                 небезпеку чи потребують захисту. Всі учасники освітнього процесу у скрутній ситуації можуть звернутися до                                     консультантів Національної  дитячої гарячої лінії! Це може зменшити кількість випадків, коли через свою необізнаність дитина, яка опинилась у складній життєвій ситуації обирає помилкову модель поведінки і, тим самим, лише погіршує своє становище.

Кожна дитина має право на захист! Потрібна допомога – телефонуйте!